About Us
This website template is released under a Creative Commons Attribution 2.5 License
Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[2]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189[3],
1213[4], 1280[5] і 1282[6] роками, позначаючи Галичну, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я[7].
Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького[8]. У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину,
заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[9]. У 1917 році була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у
своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.
Більшість рік належить басейну Чорного і Азовського морів. Головні ріки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер і лиманів понад 8 тис. загальною площею бл. 3 тис. км2. Найбільше прісне озеро — Кундук (Сасик) — 204,8 км2 (між дельтами Дунаю і Дністра). Найбільше солоне оз. — Сасик-Сиваш — 71 км2 (Зах. Крим). На території
України є 25 тис. 435 штучних водойм (водосховища та ставки). Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км2.